[ad_1]
Цікаву історію розповіли воїни «Закарпатського легіону» на сторінці бригади в соцмережі Фейсбук:
«Танк-камікадзе вибухнув за кілька десятків метрів від ворожих укріплень. Більше звідти нашу піхоту ніхто не тривожив…»
Із перших днів війни танковий батальйон 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади задіяний на передній лінії оборони й контрнаступу. На його рахунку – успішні бойові операції з прикриття піхоти, участь у штурмах, а також величезна кількість знищеної живої сили й техніки росіян. Однак сьогодні, у День танкістів, ми розповімо про один особливий випадок використання танкістами своєї грізної зброї – застосування в ході контрнаступу на Запорізькому напрямку танка-камікадзе.
Під час звільнення Херсонщини восени минулого року штурмові підрозділи 128 ОГШБр взяли багато трофейної техніки, яку росіяни кидали на полі бою під час панічної втечі. У тому числі й танки Т-62. Це застарілі машини, слабко захищені, без системи стабілізації гармати (прицільно стріляти вони можуть тільки стоячи) та ще й без конвеєра подачі снарядів, через що екіпаж складає чотири, а не три бійці, як у сучасніших танках. Росіяни намагалися застосувати Т-62 як нерухомі гармати на своїх опорниках, проте через стрімкий наступ ЗСУ кидали їх прямо з боєкомплектом. Після огляду з’ясувалося, що деякі з танків не встигли зробити жодного пострілу.
Розібрати Т-62 на запчастини для сучасніших машин можна лише частково через занадто різні механізми та вузли. Тому один і таких танків із пошкодженою гарматою наші бійці якийсь час використовували як тягач. А далі вирішили зробити з нього камікадзе, обклавши корпус трофейною вибухівкою і снарядами. По суті танк із «сюрпризом» відправили своїм колишнім господарям на добре укріплені позиції, із яких вони постійно діставали наші штурмові підрозділи.
Операцію спланували таким чином. Із переднього краю нашої піхоти нашпигований вибухівкою танк виведе механік-водій. За кілька сотень метрів до ворожих позицій він направить машину на укріплення, а сам вистрибне на ходу й повзком повернеться назад. Як тільки танк своїм ходом дійде до ворожих укріплень, сапери дистанційним пультом підірвуть вибуховий заряд, від якого здетонує решта вибухівки.
Найбільш ризикова й небезпечна роль цією операції – у механіка-водія. Танк-камікадзе вийде на відстань прямого пострілу ворога, і якщо в нього влучать, наприклад, із гранатомета, жодних шансів вижити у механіка не буде. Тому командири не наказали, а запропонували танкістам здійснити цю небезпечну операцію. Повести нашпигований вибухівкою танк на ворожі позиції взявся механік-водій танкового батальйону 128 ОГШБр молодший сержант Василь Дудинець. Після завдання за ним міцно закріпився позивний Камікадзе.
– У тиловому підрозділі сапери обклали Т-62 тротилом і ящиками зі снарядами різного калібру, – розповідає Василь. – Після цього я сів у танк і повів його до переднього краю приблизно 15 кілометрів. Т-62 має механічну, а не автоматичну коробку передач (як Т-72), але для мене це не проблема. Я з 13 років за кермом, їжджу й на вантажівках, і на тракторах, працював механіком, тому дуже добре розуміюся в різній техніці. Доїхав до визначеного пункту і разом із сапером став чекати команду. А як тільки вона надійшла, обережно рушив у бік позицій росіян. По маршруту була одна проміжна точка, де росіяни могли дістати нас із гранатомета чи протитанкової ракети. Я проминув її на максимальній швидкості, після чого сапер на ходу вистрибнув, забравши мій бронік і автомат, а далі я повів танк сам. Коли до ворожої посадки залишалося метрів 500, я направив машину на укріплення, дав повний газ, вистрибнув із танка й поповз до своїх. А танк на газу рвонув до ворога. Він не доїхав до укріплення кілька десятків метрів – підірвався на ворожій міні. Але від детонації пролунав такий страшний вибух, що в укріпленні навряд чи хтось вижив. Більше з тих позицій наших піхотинців ніхто не тривожив…
Василь Дудинець із Мукачева. Свого часу він проходив строкову службу, був механіком-водієм танка Т-64 «Булат». А останні роки їздив за кордон на заробітки, працював у Чехії водієм на тракторі, вантажівці, був три роки таксистом. У лютому минулого року в нього народилася донька, а на початку березня, наступного ж дня після хрестин, Василь разом із товаришем, не чекаючи повістки, пішов у військкомат і почав службу в 128 ОГШБр.
Василь чудово розумів, наскільки небезпечна операція з танком-камікадзе.
– Звичайно, я усвідомлював, що можу не повернутися із завдання, – каже він. – Але якби в танк влучили і здетонувала вибухівка, це була б миттєва смерть. Тобто, все зрозуміло – або ти живий, або мертвий. Це не той варіант, що відірвало руку й ногу і потім тебе дружина чи діти катають на інвалідному візку й підносять воду. Для мене краще повернутися неушкодженим або швидка смерть. Ось чому я зразу погодився, коли командири розповіли про бойове завдання. Для чого всі ми сюди прийшли? Воювати за свою країну. То треба чимшвидше закінчувати війну, повертатися додому й виховувати своїх дітей…
[ad_2]
Источник: 0312.ua